Літературний гурток 'Поетична вітальня' гімназії №39 імені гетьмана Богдана Хмельницького (м. Київ) Керівник - письменниця Марія Морозенко

Андрій Гришаєв

вірші – це ті ж миттєвості життя



 

   Андрій Гришаєв – особистість нового покоління творчих людей. Його вірші  – це особлива аура гармонійного світу. Тональність його поетичного слова, як короткі спалахи кадрів. Те, що ти бачив колись, або спостеріг миттєвим поглядом, і почасти забув. А ось побачив знову і все пригадав. Словом відроджується зорова і дотикова пам'ять. Не дивно, що Андрій відтворює красу навколишнього середовища не тільки у слові, але й завдяки захопленню фотографією. Пейзажні колажі, відтворені ним, промовисто говорять про самого автора, його духовні зачини. Недарма ж і професію обрав А. Гришаєв відповідну – нині він вивчає ази кіно-відеооператорського мистецтва у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. А у поезії має свої перші здобутки. Минулого року юнак отримав другу премію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка у поетичному змаганні  серед авторів-початківців. Маю надію, що і у майбутньому він не згубить того, що фактично неможливо втратити поза власною волею – відчуття таїни дотику слова.  

 

 


 "Життя це лише момент. Мабуть, кожний із нас чув таку думку. Цю думку, цю ідею сповідує Андрій Гришаєв. Життя – момент,  а тому варто прожити цей момент яскраво, незабутньо! Окрім того, ця людина обрала собі доволі цікаву і творчу майбутню професію – кінооператор. Він може бачити світ ніби окремими кадрами, і описує ці кадри дуже детально і витончено. Часто у його віршах присутня філософія, підсилена важкими для відтворення, але легкими для сприйняття метафорами. Якщо зібрати усі його поетичні твори, думаю, вийшов би дуже яскравий і цікавий фільм…Фільм про один день творчої людини. Про один момент із життя..."                                                                                                                         МИКОЛА ЗАВГОРОДНІЙ     

 

 

 

 

ІЗ НОТАТНИКА АНДРІЯ ГРИШАЄВА

    Вірші  пісні, які ллються з душі людини і стають на папері рядками. Вони, як діти найсильніших думок. Побачене чи почуте викарбовується людиною у поезію. Але тільки дуже яскраві емоції можуть перетворитися у вірші. Тому, коли читаєш поезію, написану щиро і відверто, неначе заглядаєш у душу автора... У римованих рядках знаходиш уважного і розуміючого слухача. Розкриваєш йому свою душу… стукіт свого серця...

 

Я живу єдиним моментом, цим самим моментом. Минуле вже було, а майбутнє ще буде. Я живу миттю життя, усім тим, що відбувається зі мною зараз. І в цей самий момент я знаходжуся на даху будівлі. На темному, закритому хмарами небі, зовсім не видно зірок. Але зате є вікна нерухомих будівель. Тисячі джерел світла. У кожному з цих маленьких світів зараз кипить своє життя. Шум автомобілів, що їздять десь унизу. Краплі легкого дощу. Мій вологий зошит. Рука, трохи тремтяча від осіннього холоду, що виводить на листку паперу букви, з яких складаються слова.    

 

Лабіринт життя підкидує світові все нові і нові повороти. В ньому можна заплутати, а можна впевнено йти на вихід. Але у тьмяному світлі важко знайти дорогу. Вірші свічки, що освітлюють дорогу до мети. Вони допоможуть розплутати павутиння шляхів та виборів у житті. Йдучи в темряві, запалюй полум’я свічки...

 

Я крокую по дорозі ліхтарів. Холод, осінь, вечір. А що ще потрібно, щоб насолодитися життям?! Це ж і є життя. Просто більшість ще не зрозуміли, а чи просто не хочуть розуміти цього... Я йду самотньою дорогою ліхтарів... Мовчки, в абсолютній тиші. Деякі називають це самотністю... Нехай так. А я називаю це Свободою. Моєю Свободою...  

 

 

 

                                                                  Осіння свічка  

 Останній листок вже з дерева впав

Він втратив надію на теплії дні.

Нешвидко, похмуро летів і казав:

«Навіщо? Не хочу лежати в траві!»

 

Останній листок від свічки вогонь,

Його помаранчевий колір згасав,

А вітер тихенько стояв осторонь

І пісню осінню печальну співав.

 

Вже й сонця тепло махнуло рукою.

Наснаги від літа ніхто не знайшов.

І сірим туманом, як пеленою,

День осені пізньої тихо пішов.

 

А лист на холодній бездушній землі

Дивився далеко осені вслід.

Згасаюча свічка стоїть на столі

І колір яскравий чомусь уже зблід.

 

 

 

                                                                               Высота

Ты так долго искал дом повыше,

Без сомнений залез на него.

Ты становишься к пропасти ближе

И страшнее тебе от того.

 

Так обманчиво чувство свободы

И опасности вкус на губах

Всё ведь это бывает в природе

И в других временах и местах.

 

Растрепаются волосы ветром;

И внимаешь пульсации вен.

Ті вдруг понял, сколько вниз метров

Всё дрожит: от ушей до колен.

 

Чтоб всю суть ситуации вникнуть,

Как же долго ты этого ждал!

Набрав воздуха в лёгкие, крикнуть:

«Я был там, где никто не бывал!»

 

 

Но затянет - попробуешь раз. 

Превратится в наркотик мечта:

Чтоб не делал бы в этот час,

Тебя манит к себе высота.

 

Когда шаг остаётся до края,

Ты теряешь опорную нить…

Неожиданно вдруг понимаешь,

Как же сильно так хочется жить.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усі фото-світлини – роботи з особистого архіву Андрія Гришаєва



Обновлен 01 апр 2014. Создан 19 янв 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником