Літературний гурток 'Поетична вітальня' гімназії №39 імені гетьмана Богдана Хмельницького (м. Київ) Керівник - письменниця Марія Морозенко

Віра Кошолап




У нашому світі завжди були люди-гурмани. Ті, що знались на їжі, вміли вирізняти справжні кулінарні шедеври. Віру можна назвати «гурманом у поезії». Віра – поет-естет. Вона вміє брати із життя яскраві і глибокі образи, вражає простота і багатошаровість її поетичних рядків. Ця людина у звичайному може побачити щось незвичайне, прості речі розкласти на складно влаштовані складові. Вона любить життя, насолоджується ним просто і відверто.

                                                                                                          МИКОЛА ЗАВГОРОДНІЙ

 

 

 

 

Віра - направду що особлива Людина, багатогранна, неординарна і напрочуд талановита. Вона має багато обдарувань - захоплюється сценою, має чудовий музичний слух, грає на кількох інструментах, створює власні мелодії, вивчає японську мову, пише вірші... Власне, завдяки віршам ми і познайомились. З Вірою неймовірно цікаво спілкуватися. Мені особисто вона видається людиною новітнього часу, із глибоким сприйняттям світу, із приходом сюди, на цю землю, з великим багажем знань і вмінь. Від неї можна і варто вчитися. Зрештою, учень-вчитель - це якраз і є категорії взаємообміну. Кепський той вчитель, який не вчиться від свого учня. Особливо, коли учень приходить до вчителя свідомо. Виходить так, що такий вчитель не відкрив свого учня, не пізнав його сильні сторони. Те, що варто посилити для зростання. У творчості так важливо це розуміти. Не нашкодити - це головне... І це особливо стосується Віри. Вона - цілісна, сформована духовно і глибинно, вразлива і чуттєва. Пригадується відразу "Меланхолійний вальс" Ольги Кобилянської. Хоча Віра, безперечно, особистість нової доби, нового часу, глибшої стійкості до викликів. Вірю, у неї все вийде. І тут важить уже не так, власне, в поетичному мікросвіті збудеться намріяне, або щодо іншого. Головне, що Віра - це світлий промінчик настроєвого позитиву. Почитайте, відчуєте самі... 


 

Про тебе

Вічні, але не помічені

в пісках руїн і глибин,

примарами засліплені,

ловимо долі плин.

 

Втомлені казками,

поринаємо у втому.

Заколисані снами,

повертаємось додому.

 

Друже мій, добрий і давній,

бредеш, не знаючи сліз,

у суєті – останній,

перший ідеш у бій.

 

Хоробрість твоя вражає,

немов не цінуєш життя.

А правди ніхто не знає –

ти схлипуєш в снах, як дитя.

 

 

Про мене

Війнулася фіранка на вікні,

затамувала подих лялька,

і вітер на затемненій стіні

гойдає свічки сяйво.

 

Будинок спить, дріма ліхтар,

під ним снують коти, немов примари.

І ось на суд думок, як хмар,

встають мрій-спогадів тумани.

 

Як зачарована дивлюсь

у далеч зоряного неба.

Та на моїх очах вуаль.

Мій сум… Жену його від себе.

 

Війнулася фіранка на вікні,

затамувала подих лялька,

і вітер у вечірній тишині

лоскоче свічки сяйво.

 

 

        Про нас

Ми зустрілися досить типово

у листопаді, біля кав’ярні,

неначе гості в містах знайомих

блукали парками й дворами.

 

Ти не перший, ким захоплююсь мовчки.

Не останній, кому присвячую вірші.

Ти далекий, як зорі на дотик.

Я для тебе, як сонце, й не ближче.

 

Ми зустрілися досить типово,

як друзі давно знайомі.

Наші долі сплелись, як ліани, раптово

у джунглях життя казкових.

 

Разом ми блукали щасливі,

лякаючи спокій птахів.

Ти розповідав про моря мерехтливі,

я слухала, уявляючи їх.

 

Ми зустрілися досить раптово,

не чекали потішної гри:

падали, вставали і знову

піднімали нас вгору вітри.



Создан 14 сен 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником